Пізнавальна зоологія від "паблішер": кіт, скунс, вомбат

Цікава зоологія

Зима! Звірі влаштовуються зручніше і залягають у сплячку! І ми теж влаштувалися зручніше і залягаємо на диван з книжками від видавництва «Альпіна Паблішер». Сьогодні у нас в гостях вомбат, скунс і кіт! Тепла і пухнаста компанія, так що замерзнути нам не загрожує!

Сергій Юрський «Я кіт»

Мій син - це дитина, вихований кішками. Скільки він себе пам`ятає, з самого раннього дитинства, навколо завжди вуса, лапи і хвости. Перше слово його було чи то «мама», а чи «мяу», і ходити він навчився спершу на чотирьох, а потім вже на двох ногах. Так, ясно одне: котики правлять нашим світом! І тому, коли ми вибирали нові книжки із серії «Пізнавальна зоологія», Семен зажадав книжку про кота.

Мій аргумент ( «Семен, але ти ж і так про кішок знаєш ВСЕ!») Син рішуче відкинув. Виявилося, що це тільки ми, батьки, вибираємо книжки з метою «дати дитині нові знання, вміння і навички».

А дитині-то книжка потрібна зовсім не для того, щоб дізнатися щось нове.

А навіщо тоді? А просто так! Щоб читати про котиків і отримувати задоволення. Котики - вони адже такі. Несуть радість у кожну оселю. Але після прочитання книги виявилося, що про котів ми знали далеко не всі. Такі вже вони, ці вусаті-смугасті, не видають всіх своїх секретів відразу.

Наприклад, Семен був дуже здивований тим, скільки різних порід кішок існує в світі. Безхвості і довгохвості! Кучеряві і лисі! Гігантські та зовсім маленькі! Одні схожі на хутряну шапку з очима, інші - на витягнуту низеньку таксу з короткими лапками, треті найбільше нагадують інопланетян, а четверті - кота Баюна зі старої казки.

Читаючи книжку, ми раз у раз шукали відео в інтернеті, щоб споглядати всі ці породи «живцем». Наші-то домашні кішки відносяться до породи «дворова білоруська». От би вони здивувалися, подивившись на своїх екзотичних родичів!

Про те, як хитромудро і продумано влаштована кішка, ми теж дізналися з книги. Виявляється, котячі вуса - це справжній gps-навігатор, що допомагає кішці рухатися в просторі і орієнтуватися на місцевості. Недарма кішки так добре знаходять дорогу додому!

Коли дивишся на кішку, відразу видно: цей звір щиро вважає себе ідеальним. І знаєте, адже так воно і є! Які у неї вуха - чують кроки господаря ще на сходовій клітці, за дверима! Які у неї очі - світловідбиваючі, бачать в темноті! Який у неї ніс, одразу чує, що господиня на кухні починає готувати щось з м`яса або риби. Огого, який концерт влаштовують в такому випадку наші кішки, виконують на три голоси «Одумясним обрізки» або «Драматичну ораторію на славу риб`ячої голови».

Що ще цікавого - і корисного - ми дізналися з книжки «Я кіт»? Наприклад, те, що кішкам потрібна не гаряча і не холодна їжа, а тепла, температури навколишнього середовища. А ще те, що абсолютно марно багато господарів пишаються незвичайними харчовими пристрастями своїх улюбленців. Ви напевно не раз чули від знайомих: «О, мій кіт так любить виноград і диню!». У нас ось теж був кіт Мурзик, любив їсти кавуни й огірки.

А на самій-то справі багато продуктів кішкам шкідливі. Ізюм, виноград, абрикоси, шоколад. Шкода, в книжці не написано, чи шкідливий кішкам мед? А то наша Кисуня його дуже любить і завжди краде з мого блюдечка ...

А ще наші кішки-бабусі (їм уже по 13-14 років) висловлюють особливу подяку і велике котяче спасибі авторам книги «Я кіт» за те, що написали і намалювали в книжці одну просту істину:

«Дорослі кішки сплять від 14 до 20 годин на добу».

Ось! Кішки повинні багато спати! Вони так влаштовані! Семен це прочитав і зрозумів, нарешті, що не можна будити кішок і заважати їм дивитися свої котячі сни! Кішки дітям не іграшка! Нарешті дитина це усвідомив.

Тетяна Устинова «Я скунс»

Скунс. Маленький чорно-білий звір, про який ми знаємо тільки одне. Запах! Жахливий їдкий запах, який цей пухнастик поширює навколо себе в разі небезпеки. Власне, тому скунсів прозвали «вонючками», та й саме слово «скунс» набуло додаткового, переносне значення, яке вже точно не є компліментом.

Трохи прикро, чи не так, прославитися тільки в зв`язку з такими не найприємнішими подробицями. Так давайте швидше дізнаємося, чим же скунс хороший і що він ще вміє, крім як проводити духи з назвою «О боже, який жах, дайте мені швидше прищіпку для носа!».

Скунси - це дуже красиві і граціозні звірятка. Ми з сином подивилися парочку відео на youtube, як робимо завжди, читаючи книги про тварин. До чого ж вони смішні, ці скунси. Чи не ходять, а стрибають по землі, як чорно-білі кульки на ніжках. І хвіст! Хвіст завжди сторчма!

Як піратський чорно-білий прапор: «Краще не підходь, не те пошкодуєш!». Уявляєте, скунс потрапляє своєї «бризкалкою» на ворога з відстані 3-6 метрів! Який влучний стрілець!

Що мене здивувало, скунси живуть в норах. Ось як, як їм вдається завжди залишатися такими білосніжними, мешкаючи під землею? Я хоч начебто і не в норі живу, а білі речі купувати не ризикую, вони ж моментально брудняться! А у скунса, схоже, такої проблеми немає.

І холоду його теж не турбують, тому що на зиму скунс залягає в сплячку. Як я його розумію! Я б теж не відмовилася проспати всю зиму, тільки на Новий рік розбудіть мене, будь ласка! Я розверну подарунки, з`їм олів`є - і знову в сплячку, до весни!

А ось скунс не любить олів`є. Віддає перевагу черв`яків, коників, сарану і навіть бджіл, яких виманює з вулика. І не боїться ж, що покусають, ось сміливець! Від колорадських жуків теж не відмовиться, адже скунси живуть в Америці, і ці самі жуки для них - звична їжа. Ось згадую я своє дачне дитинство, коли бабуся вручала нам з двоюрідною сестрою стару консервну банку і відсилала на картопляні грядки, збирати тих самих, зоряно-смугастих .... От би нам скунса тоді! Він би замість нас за жуками полював, а ми з сестрою краще б пополювали за полуницею.

Що найцікавіше, насправді скунси - зовсім ніякі не вонючки. Весь «аромат» дістається ворогам, а самі скунси пахнуть дуже навіть приємно.

Уявляєте, в США їх все частіше починають тримати вдома, як домашніх улюбленців. Замість кішок і собак.

Вони і мишей ловити можуть, і грати люблять, і завжди в гарному настрої. Чи не тваринка, а просто ідеал!

Дмитро Биков «Я вомбат»

«Вомбат! Як багато в цьому слові для серця російської злилося ... Як багато в ньому відгукнулося »(с) ....

Так, так можна було б почати, якщо б жили ми в Австралії і якщо б наші австралійські серця билися частіше при вигляді красеня-вомбата, гордо простує повз. Але ми живемо в зовсім іншій країні, і вомбати мимо не ходять! Тому доводиться читати про них в книжці. Щоб загадкові і невідомі вомбати стали нам ближче і зрозуміліше.

І знаєте, читаючи книжку, в вомбата якось відразу трохи закохуєшся. Адже це ж суцільне розчулення! Товсті пухнасті телепні з зубками, як у гризунів, смішно перевалюються з лапки на лапку і нагадують маленьких ведмежат. А якщо ще паралельно поглядати відео в інтернеті, то міміметр просто почне зашкалювати. Дайте, дайте мені вомбата швидше, я теж хочу йому пузо почухати!

І яке ж потім було наше з сином здивування, коли ми дізналися, що ці милі звірятка відростили собі твердий щиток на попі і вельми успішно цим щитком обороняються від супротивників. Наприклад, затикають собою власну нору, виставивши щиток назовні, і все, no pasaran! Ворог не пройде!

А потім ми вичитали в книзі і більш несамовиті подробиці про те, як вомбат надходить з ворогами, які проникли в нору. Ой ой! Mortal Combat якийсь! Точніше, Mortal Vombat! Так що в нору до вомбати краще не ходіть! По крайней мере, якщо він сам вас туди не покличе.

Але, знову-таки, як і інші персонажі нашого сьогоднішнього книжкового огляду, вомбати - зовсім не лиходії. Вони взагалі травоїдні! І не нападають на інших звірів. Тільки обороняються, якщо є небезпека. А якщо небезпеки немає, вомбати люблять грітися на сонечку і ритися в землі, вишукуючи смачні коріння, гриби, ягоди і мох. Їсти вони люблять. Можуть їсти цілий день.

Мабуть, мріють розгодував і вирости знову до розмірів діпротодонов - гігантського доісторичного вомбата трьох метрів в довжину і двох у висоту. Так, з такими розмірами і щиток на попі був би ні до чого ...

А ще вомбати - це сумчасті. Як кенгуру. Тільки сумка у них відкривається не вгору, а вниз. Щоб мама-вомбат, розкопуючи землю в пошуках смачних черв`ячків і корінців, що не закидала землею власну дитину в сумці!

О, як завбачливо природа!

До речі, в процесі читання з`ясувалося, що ми тут всі - трохи вомбати.

Ні, ми точно не в Австралії живемо? Це ж все - про нас!

«Коли ми їмо, нам краще не заважати». Ось це я. Тому що під час їжі я читаю. І мені потрібна тиша і самота. І тому я йду в свою нору, тьху, тобто в свою кімнату, і виганяю всіх, хто заважає.

«Ми можемо є вісім годин поспіль!». А ось це Семен. Ні, кекс або шоколадку він з`їдає за секунду. А ось кашу або суп може і на вісім годин розтягнути, перевірено не раз: «Семен, йди обідати, ой, а ти ще снідаєш ....».

«Найбільше ми любимо, коли нас чухають». А ось це наша Кисуня. Взагалі, вомбати і кішки часом не родичі? Хоча наша Кисуня НЕ сумчастий. Вона тільки лапчатая і мурчат. Що, загалом-то, теж непогано в наших суворих і зовсім не австралійських умовах!